Журавель Петро Петрович – майстер натхненної творчості

Петро Петрович Журавель належить до тих художників, творчість яких виділяється різноманітністю стилів та напрямків: пейзаж, графіка, розпис на стінах, Миколаївський розпис тощо. Він художник-декоратор, пейзажист, викладач, майстер декоративного Миколаївського розпису. 

 

Журавель Петро Петрович народився 14 червня 1955 року в селі Олексіївка Нікопольського району Дніпропетровської області.  Ще під час навчання в школі кілька разів на тиждень їздив до міста Нікополя, щоб  навчатися в студії образотворчого мистецтва. У 1973 році вступив до Дніпропетровського художнього училища, яке закінчив у 1977 році. Після закінчення училища  молодий спеціаліст був направлений в Новомосковськ художником-оформлювачем у міську художню майстерню, де працював 2 роки, а потім 8 років завідував естетичним відділом Новомосковської меблевої фабрики. Відчув бажання працювати з дітьми і молоддю, поділитися своїм досвідом. П’ять  років він працював у селищі Меліоративному в будинку культури викладачем образотворчого мистецтва для дітей і підлітків. У 2000 році запропонував у місті Новомосковську відкрити художню школу. Управління культури відгукнулося на пропозицію, і в місті було відкрито художнє відділення в музичній школі. Після  цього музичну школу перейменували в школу естетичного виховання, де Журавель П. П. до 2016 року завідував  художнім відділенням школи (зараз мистецька школа) і навчав дітей  мистецтву малювання. Він мав особливий підхід до своїх вихованців. Діти тяглися до нього, як молоді пагони до світла. Він був і вчителем, і порадником, і близьким товаришем, якому малеча довіряла навіть свої секрети. 

 

Твори Петра Журавля не кон’юнктурні, тобто автор не писав їх свідомо на продаж. Це гарні, дуже темпераментні плоди натхненної творчості. Він писав свої картини, вигострюючи професіоналізм пером та олівцем, продовжуючи кращі традиції пейзажного живопису.  Він умів бачити багато цікавого там, де ми не помічали. То – талант митця і життєзнавця.                                                                                                                     

Свято кольорів і відтінків – так можна коротко охарактеризувати роботи майстра. Різні за жанром, усі ці витвори сповнені філософських роздумів. Своїх учнів він навчав бачити в буденних речах світло прекрасного та незвичайного. Його основною метою, як викладача, було докласти всіх зусиль, щоб дати розкритись таланту. Природа в графіці, акварелях, олійному живописі – відтворення величного світу, який оточує нас, і якому митець надав вигляду обжитості… Художник глибоко бачив і розумів, чим живе куточок рідної землі, в якому укорінені всі ми. Дуже чуйно він ставився до природи. Це простежується у його вишуканих роботах, малюнках тушшю, прозорих акварелях, хвилюючих живописних полотнах. Його твори об’єднує експресивний рух.

 

До Новомосковська Петро Петрович переїхав у 1977 році, саме в той рік, коли пішов з життя видатний художник Микола Глущенко. Навчаючись у Дніпропетровському  художньому училищі, Петро був улюбленим учнем Беркути К. С., який тоді працював в училищі викладачем, дуже любив свого вчителя. Після закінчення училища часто відвідував його, навіть весілля своє святкував в його Дніпропетровській квартирі. Брав участь у різноманітних виставках. Багато своїх картин дарував рідним, знайомим.  

 

Особливо відрізняються своєю самобутністю його графічні роботи. Любив працювати на природі, картини писав тільки після створення етюдів. Його улюблена тема -  річка Самара, ліси Присамар’я, а також Кримська тематика і сільський пейзаж, Миколаївський розпис.

 

Миколаївський розпис мало вивчений вид живопису. Лише деякі фахівці з історії мистецтв добре знаються на ньому. Перші згадки про це мистецтво, характерне для Дніпропетровщини, з’явилися приблизно триста років тому. Краєзнавці з’ясували, що особлива техніка малювання виникла в селі Миколаївка поблизу Новомосковська. Нею прикрашали домашні меблі і посуд. Зараз Миколаївський розпис відроджується.

 

Про миколаївський розпис практично нічого не відомо в наукових колах, адже це явище, на відміну від петриківського розпису, є більш локальним і на даний момент лише переживає своє  відродження, яке було розпочате порівняно недавно.

 

Одним із майстрів, який взявся за відродження Миколаївського розпису, був Петро Петрович Журавель, знаний в Новомосковську художник і майстер народної творчості. Неабиякий внесок вніс він у відродження Миколаївського розпису. Петро Петрович зображував красу, чарівність і неповторність народного мистецтва. Докладно вивчивши Миколаївський розпис, майстер не обмежився лише традиційними елементами, він пильно вивчав у натурі різноманітні рослини та квіти й створював нові орнаментальні мотиви. Беручи форми реальних, він інколи поєднував окремі елементи і створював образ загадкової квітки. 

Рішенням сесії міської ради від 21.12.2016 рр. Миколаївський розпис було визначено елементом нематеріальної культурної спадщини м. Новомосковська. А  коли вже дуже хворів Петро Петрович, отримав пропозицію від П. Роттера, організатора «Військово-польового АРТу» взяти участь у мистецькому проекті за підтримки Адміністрації Президента України «Військово-польовий АРТ». До створення 120 експонатів цього проекту було залучено 70 митців народно-ужиткового мистецтва з 22 областей (куратор проекту – Павло Роттар, громадський діяч, учасник АТО, великий ентузіаст). Петро Петрович спільно з дочкою розмалювали скриню в стилі Миколаївського розпису і безкоштовно передали в Київ. Виставки робіт проходять у багатьох обласних центрах України.

 

У його живописі та графіці відчувається любов до рідної землі, до місця,  де прожив 40 років – це Новомосковськ. Він дуже любив непросте наше життя, природу, його річку, ліс, поле, їх і відображав у своїх полотнах. Етюди привозив з усіх місць, де бував. Персональні виставки організовував кілька разів у місцевому музеї.  Ще в дитинстві любив малювати Нікопольські плавні, степи Олексіївки і Капулівки, береги Новомосковської Самари. А також - ліс, степ на Харківщині. Ще змалку мріяв стати лише художником. У школі повністю все оформлював, ще не маючи освіти, бо талант передався йому від батька. Народився у сім’ї робітника (батько Петро Зіновійович був працівником Нікопольського Південно - трубного заводу. Він і навчив сина любити природу, рідний край, бо і сам писав картини з життя запорізького козацтва на Нікопольщині).                                                                                                        

Петра Петровича запрошували читати лекції для учителів малювання в інститут підвищення кваліфікації вчителів. Його методика роботи з дітьми зацікавила багатьох фахівців інституту. Від Беркути К. С. (викладача) отримав не тільки фахові поради, а й  путівку в життя, взявши  правильні життєві орієнтири. Його учні Школи естетичного виховання постійно брали участь  у Всеукраїнських та обласних виставках, конкурсах, часто займали призові місця.  Щороку випускники художнього відділення, яким завідував Петро Петрович, вступали до Дніпропетровського художнього училища, Придніпровської академії будівництва та архітектури та до інших навчальних закладів. Ряд його випускників працюють за спеціальністю в Україні та навіть поза її межами. Твори зберігаються в приватних колекціях, в Новомосковському історико-краєзнавчому музею імені Петра Калнишевського, бібліотеках міста, багато подаровано друзям і рідним.

 

Творчість була основою життя Петра Журавля. Талант передався обом його дітям, синові Сергію  та дочці Анжелі, які обрали творчі професії: архітектор-дизайнер та художник-педагог. Донька продовжила справу свого батька, розвиваючи традиції автентичного сакрального мистецтва, використовуючи в своїх роботах знакові елементи давнього розпису. Молода художниця вже має багато досягнень: це й членство в творчій спілці «Мистецька скарбничка», і участь у ХV регіональному конкурсі юних виконавців «Зоряне джерельце» (номінація «Живопис та малюнок»), участь у багатьох виставках, зокрема «Барви Присамар’я». У 2017 році її спільна з батьком робота була представлена на мистецькому проєкті за підтримки Адміністрації Президента України «Військово-польовий АРТ».. У 2018 році майстриня була учасницею науково-практичного семінару «Збереження елементів нематеріальної культурної спадщини в Новомосковську», виступила з доповіддю «Традиційний миколаївський розпис»; стала учасницею Всеукраїнського молодіжного мистецького соціально-екологічного форуму «Біле озеро»; Всеукраїнського молодіжного історико-етнографічного форуму «Богуслав 2018»; «Кобзареві джерела». Протягом свого життя художник створив десятки картин, пейзажі, оспівуючи красу Присамар’я, сонячного світла, які відволікають людську думку від тяжкого побуту, дріб’язкових проблем. Вони згасають, розчиняються у потоці світла Прекрасного, Мистецтва.

 

В 2017 році Петро Петрович тяжко захворів і в вересні 2017 року пішов із життя, залишивши після себе мистецькі роботи, які доводять, що він був талановитим майстром, який глибоко відчував красу природи, оточуючих і вмів майстерно передати все на полотні.  Його роботи пробуджують у нас почуття краси і величності природи, любові до рідного краю.